Проблема, з якою звернулася людина: хронічний біль у горлі, більше року назад була операція «розширення дихальних шляхів», але все одно біль продовжується.
Термін тримання цієї проблеми: з самого дитинства.
З якими питаннями стикнулися під час роботи:
- показали, що людина намагається рухатися вперед, але їй не дають, не пускає оточення. Кожна людина навʼязує свої переконання, свої страхи, свій невдалий досвід, своє бачення світу, через це у людини зʼявився біль у горлі, адже вона не може дати відсіч оточенню.
- піднялися пласти страхів «а що подумають про мене люди, як я зможу знаходитися з ними в одному місці, коли вони дізнаються, чим саме я почав займатися і в якому напрямку цей розвиток». Тут було більше про страх прояви і признатися собі, що я хочу займатися зовсім іншою справою, котра була дана мені від природи, а не за рахунок накопичення знань, котрі отримав під час навчання в інституті, школі, курси. Про страх залишити у минулому все навчання з різних сфер і віддатися своїм відчуттям, піти у те, що приносить задоволення. І тут відразу виникає питання «а чи звикли ми собі дозволяти те, що хочемо ми, а не те, що хочуть батьки, знайомі, чи взагалі буде відповідати нормам соціуму?» в цьому питанні більше відкриттів, адже нам ніколи не дозволяли вийти за конкретні норми та проявитися у тому напрямку, якому ми хочемо.
- дитяча травма — будучи дитиною, заявив про своє бажання, а батьки сказали «багато хочеш, воно тобі не потрібно, іди займайся чимось іншим, як всі діти», у той момент він намагався відстояти себе, але отримав негатив у свою сторону і через це образа закріпилася у горлі зі словами «добре, більше не буду просити ні про що, навіщо нам тоді була дана можливість говорити, якщо все одно нам все забороняють», саме у той момент і зʼявився біль у горлі, котрий не давав відстоювати свої бажання та заперечувати іншим.
Результат роботи: ми пропрацювали кожен пункт, людина була згодна з кожним моїм словом, адже через біль у горлі — людину зупинили і не давали рухатися за покликом Душі. Завдяки дитячій травмі, тим словам батьків, страхам — людина знаходиться саме у цій точці, у якій має конкретний багаж знань, вмінь, має саме таке оточення, котре їй потрібно, пройшла конкретний шлях, отримала чимало досвіду, котрий привів до розуміння, що хочеться жити по-іншому і відчуття, що час усе змінювати, час іти за своїми бажаннями.
Висновок після проведеної роботи: через даний біль, людині весь час показували, що час руйнувати усі обмеження, час починати говорити, але на той момент вона була не готова почути цю інформацію, вона б не справилася з усіма змінами та навіть не почула б, яким шляхом можна це зруйнувати. Завдяки тому, що пройшло багато часу, у людини сформувалося знання, що «все, достатньо цієї болі, невисказаних слів, час брати життя у свої руки. Я знав як це жити у мовчанні, де тобі вказують як робити будь-яку дію, куди іти, чим займатися у житті. І тепер я хочу все змінити — почати жити так, як я цього хочу. Дякую вам за весь досвід, котрий я отримав, я прожив ваше життя, але все, я вас залишаю у минулому і з легкістю входжу у своє життя. Де я вирішую — як хочу жити, чим займатися, яке рішення прийняти, куди поїхати відпочити та інші моменти. Ви більше не маєте на мене впливу, я вільний. Ви можете говорити все, що хочете, але це буде тільки шум, я слухаю тільки себе. Усі порали, котрі я раніше давав іншим людям, я повертаю до себе, концентруючись тільки на собі і всі поради даю тільки собі, бо це моє життя і я хочу, щоб уся енергія йшла в мене, на моє покращення та мою реалізацію. Життя інших мене не хвилює, бо я тепер вільний та займаюся собою, інші мене не хвилюють, нехай самі проживають життя, котре їм подобається».
